Чотирнадцятий рік поспіль університетська бібліотека на честь свого професійного свята – Всеукраїнського дня бібліотек, організовує мандрівку в черговий мальовничий куточок нашої країни. Цього року дорога простелилася до Кропивницького, в недалекому минулому – Кіровограду, а спочатку – Єлисавету чи Єлисаветграду.

Першим привітно зустрів гостей Заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія, розташований за 25 кілометрів від Кропивницького поблизу села Миколаївка на території садиби, що належала видатному драматургу і театральному діячеві кінця ХІХ початку ХХ ст. Івану Карпенку-Карому. Свою назву музей отримав на честь першої дружини письменника, матері чотирьох його дітей і власниці землі, на якій було закладено родинне гніздечко, – Надії Карлівни Тарковської. Зараз садиба потопає в зелені дубів, ясенів, осокорів, фруктових дерев, квітує різнобарв’ям численних клумб і навіть не віриться, що іще 130 років тому тут стояла одинока хатина серед голого степу, відкрита геть усім вітрам. Цей будиночок і криницю поблизу старого чумацького шляху побудував батько Івана Карпенка-Карого – Карпо Тобілевич. А коли після політичного заслання на постійне проживання повернувся сюди Іван Карпович, він звів тут іще одну хату, насадив дерев, створив за його власними словами справжній «оазис в степу». Тут драматург написав 11 кращих своїх творів – «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Гандзя» тощо. Сюди приїжджали кращі представники української культури, корифеї театрального мистецтва – Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Марія Садовська-Барілотті, Панас Саксаганський, Михайло Старицький та інші. Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, згідно заповіту письменника і похований Іван Карпович, а також члени його сім’ї.

Окрім пам’яток, що стосуються родини Тобілевичів, заповідник-музей «Хутір Надія» має іще одну перлинку – Музей історії українського хореографічного мистецтва, єдиний не лише в Україні, а і в світі. Чому він створений саме тут? Та тому що народно-сценічний танець в Україні утверджувався і розвивався разом з професійним класичним театром, який зародився саме на Кіровоградщині. Він нероздільно пов'язаний з творчістю видатних драматургів, режисерів та акторів - М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецької. Тож його заснування саме тут дуже логічне і правильне.

Надихнувшись побаченим і почутим, колектив книгозбірні продовжив свою мандрівку до Кропивницького, а саме в бібліотеку Центральноукраїнського національного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Розпочалась зустріч дружнім привітанням та екскурсією по вузу і бібліотеці. В нове окреме приміщення бібліотека переведена лише десять років назад, тому вона має світлі ошатні зали, з гарним ремонтом і приємним оздобленням. Колеги обговорювали побачене, ділились досвідом роботи, побажаннями та планами на майбутнє.

А далі господарі організували для гостей культурну програму: провели затишними вуличками міста, мимоходом завітали на ІХ фестиваль молодіжної книги на вулиці Дворцовій «Readerland – читай креативно!», який проводила Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва, відвідали обласний краєзнавчий та художній музеї, зайшли до Кафедрального собору Різдва Богородиці.

Зупинимось детальніше на музеях. Обласний краєзнавчий музей розташований в приміщенні, що є архітектурною пам’яткою кінця ХІХ – початку ХХ століття, яскравим втіленням стилю «ранній модерн». Це надзвичайно красивий будинок, який будувався як особняк для підприємця Олександра Барського провідним на той час архітектором міста Олександром Лишневським. З 1929 року тут знаходиться найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, археології, етнографії та природи Кіровоградщини від найдавніших часів і до сучасності. Музей створений на основі колекції найстарішого музейного закладу міста, започаткованого етнографом і археологом, викладачем Єлисаветградського земського реального училища Володимиром Ястребовим в 1883 році. І зараз він теж має два відділення: відділ історії краю та відділ природи.

Кіровоградський обласний художній музей теж розташований в історичній будівлі колишнього Пасажу. Будинок, у якому міститься музей, був побудований на рубежі ХІХ–ХХ століть на замовлення купця І. Шполянського і являється одним із яскравих прикладів початкового періоду стилю модерн. Його інтер'єр має високу художню цінність. Питання про створення такого закладу представниками передової місцевої інтелігенції було поставлено іще в восьмидисятих роках ХІХ століття. Однак лише в 1921 році було створено справжню картинну галерею, яка налічувала близько 150 експонатів. В роки другої світової війни вона була повністю розграбована і повторно відкрилась лише в 1965 році. Картинна галерея тоді розміщувалась у приміщенні Спасо-Преображенської церкви, а з 1991 року в нинішній будівлі.

Художній музей має п’ять виставкових залів, три з яких є стаціонарними. Це «Сакральне мистецтво», «Мистецтво ХVІІІ – початку ХХ століть», «Художники-земляки». В інших залах експозиції міняються. Створені куточки декоративно-ужиткового мистецтва.

Особливо хочеться відмітите те, що будівлі обох музеїв дбайливо відреставровані, як зовні, так і всередині. Бібліотекарі Переяслав-Хмельницького вузу відвідали багато картинних галерей, різноманітних музеїв, чимало бачили і тому можуть порівнювати. В багатьох художніх галереях відсутні ремонти, і тому, якими б цінними не були зібрання, вони не виглядають презентабельно на обшарпаних стінах. А коли споглядаєш картини на ошатних стінах, отримуєш велику естетичну насолоду.

Під час екскурсії по місту, екскурсовод розповідав, що містяни дуже шанують пам’ять про Олександра Пашутіна, який в дореволюційні часи цілих двадцять сім років поспіль виконував обов’язки міського голови. Оскільки він був забезпеченою людиною, за свою роботу не брав плати із бюджету міста, навпаки сам вкладав гроші у розвиток Єлисаветграду. За його головування у місті з’явився водогін, електричний трамвай, публічна бібліотека, телеграф, телефонна станція, перший у світі український професійний театр, різні навчальні заклади, на кінець ХІХ ст. їх уже налічувалось близько двадцяти. Окрім цього були створені дуже комфортні умови для проживання інтелігенції, тому до міста приїжджала наукова, культурна еліта із багатьох куточків Росії. Можливо, саме з цієї причини відголоски тієї інтелігентності, толерантності збереглися в Кропивницькому до сьогоднішнього дня. Адже, як розповів екскурсовод, під час жодної з революцій (Помаранчевої чи Революції гідності), тут не було ніяких сутичок, тут не загинула жодна людина.

У колективу університетської бібліотеки раніше навіть і планів відвідати Кропивницький не було. Якби не музейний форум в стінах вишу у червні цього року, на який завітали представники цього краю і запросили до себе в гості, ніколи б сюди не потрапили. Залишали ж місто бібліотекарі під дуже хорошим враженням. Центральну Україну потрібно вивчати й надалі. А особливо Кіровоградщину, адже у свій час саме цей край став колискою українського драматичного мистецтва, саме тут воно народжувалось, плекалось і потім розповсюджувалось по всій Україні і за її межами. Наступного року потрібно їхати в Кам’янку…