23 квітня на численні прохання глядачів гурт «Лісапетний батальйон» вже вдруге завітав до Переяслава-Хмельницького. Виступали традиційно у залі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Квитки на запланований вечірній концерт (ціна від 80 грн.) розкупили за декілька днів, тож організатори провели ще й додатковий концерт удень. Зал був повний, чимало глядачів навіть поважного віку приїхало із сіл Переяслав-Хмельницького району.

Зірки з народу дали повноцінний двогодинний концерт, головним локомотивом якого була лідерка гурту Наталія Фаліон. Звучали як відомі хіти, які принесли гурту перемогу на телешоу «Україна має талант» у 2013 році, так і несподівані новинки, зокрема, лірична сольна пісня Наталії Фаліон. Багаторічний досвід роботи тамадою пані Наталії та її харизма дають таку потужну притягувальну енергію залу, що цей зв’язок упродовж вечора не розривається ні на секунду. У перерві, доки артистки змінювали костюми, публіку розважав Наталин син Віталій, переможцям конкурсів дарував календарі з автографом своєї мами та диски із записом концерту.

Після першого концерту, маючи лише годину на зміну костюмів та перепочинок, пані Наталія зі своїми дівчатами ще півгодини фотографується з шанувальниками, роздає автографи, спілкується, розказує про своє життя. З журналістом вона погодилася поспілкуватися ще перед виступами. Про все характерною подільською вимовою розповідає відверто, щиро і гарно.

— Ви зараз, мабуть, найпопулярніший колектив у країні? Така слава не тяжка?

— Якщо хочуть нас послухати, значить люблять, і це добре. Я хоч трохи і звикла до такого, але надмірна увага іноді стомлює. Однак я дуже поважаю свого глядача і своєю відмовою когось образити просто не маю права і ніколи цього не зроблю. Якщо це комусь додасть настрою, то мені не важко витратити якийсь час і сфотографуватися, дати автограф, поговорити.

— Хто ваш постійний глядач?

— Це люди, які ніколи не бували в театрах, які все життя по базарах, колгоспах, фабриках і заводах. Це дуже прості пересічні українці, які мають тепер свого кумира: таку, як і вони, бо кожному приємно побачити на сцені когось, на себе схожого. Я думаю, Божий перст нас вів до того, що ми стали таким кумиром для мільйонів людей, яким до високого мистецтва далеко. Бо ж співали на рівні сцени свого клубу, а тепер побачили, що можна з цієї сцени і дальше піти!

Популярність, яка на нас звалилася після шоу, щодалі зростає. Раніше я мала хоч трохи вихідних, а тепер ось хіба на Пасху дома будемо. Але я знаю, що це все пройде. Тільки раз воно вже є, то треба використати те, що тобі Бог дав.

— Якщо ж для Вас концерти і гастролі — справа всього життя, то для учасниць Вашого гурту, може, це і важкувато?

— Більшість нас уже не молоді, а переїзди даються взнаки. У нас по 300 концертів на рік зараз, Ви можете собі це уявити? Це скільки часу треба моїм дівчатам відірвати від сім’ї! А кожна ще ж і працює: хто продавцем, інша медсестрою, вчителькою. Виручає те, що в мене їх дванадцять, і вони по черзі міняються, бо на концерті виступає восьмеро. Дуже добре, що нас розуміють родини. Загалом же вони звичні були до того, що жінка ввечері біжить у клуб співати, мої дівчата артистками вже по двадцять років. Тільки тепер виступають частіше і далі. І Ви знаєте, дівчатам це подобається! Це ж постійний позитив, кожного разу їх хвалять, які вони гарні, талановиті, і це дуже додає сил і енергії.

— За кордоном десь вже виступали?

— Готуємося до концертів у Польщі, Німеччині. Нас запросили в Іспанію і ось 10 травня вже вирушаємо. Там маємо шість концертів у найбільших містах Малага, Барселона, Мадрид. Раніше були на деяких фестивалях в Польщі, Казахстані, Росії, Білорусі. І туди нас знову запросив їхній президент Олександр Лукашенко в його рідне село Олександрію, де щороку проводиться фестиваль митців, це буде 9-10 липня.

— Ваш гастрольний графік розписаний на рік вперед?

—Ви не повірите, в мене є замовлення на 29 січня 2020 року! Дай, Боже, дожити в здоров’ї, це буде приватний ювілей. Вони мене вже запрошували на інші події, але я весь час зайнята, то цю дату забронювали настільки наперед!

Раніше я частенько виступала на приватних вечорах, але не до всіх, хто мене запрошує з віп-персон, я готова іти. Та зараз у мене пріоритет концертним залам як тут, де багато простих людей. Я не цураюся маленьких містечок. Я завжди кажу, що я людина села, і тому ми їдемо до СВОЇХ людей. Я згадую, як сама колись хотіла побачити живого знаменитого артиста, але не мала змоги.

— Ви свій гонорар за перемогу в шоу, на який Ви пообіцяли збудувати церкву у рідному селі, отримали сповна?

— Нам усе заплатили, але ми програли в тому, що виплату розтягли на три роки. У перший рік виплатили 270 тисяч гривень, а долар тоді був по вісім. Тільки іконостас, який ми замовили, коштував 9 тисяч доларів і ми дали дві тисячі завдатку. А решту грошей мусили вже збирати, бо долар “поліз” угору. Останні гроші нам виплатили вже в липні минулого року, коли розрахунки ми проводили за курсом 22 гривні за долар. Я тоді не могла ні спати, ні їсти, бо вся Україна слідкувала, як Фаліон будувала церкву. Але як пообіцяла, то мусила виконати. Майстри працювали день і ніч, і на Першу Пречисту 28 серпня церкву відкрили. Восени висадили довкола 160 кущів різнокольорних троянд, і вони прийнялися. Там кругом бруківочка, туї, голуба ялинка, щоб наряджати на Різдво. Там дуже гарно, затишно і спокійно — люди приходять просто так посидіти, подумати про життя. Звичайно, всі знають, що ми до того долучилися, але наш голова місцевого господарства Микола Боднар дуже багато для будівництва теж зробив, ми самі того не подужали б.

— Ви багато допомагали військовим…

— …і зараз допомагаємо: коштами, з концертами їздимо. Місяць тому були в Артемівську, Старобільську, Слов’янську, виступали цілий тиждень. Частіше для цього слугували якісь склади, ангари, куди звозили хлопців з усіх ближніх бригад. Це було організовано через Муженка на високому рівні, з охороною, їхали з гуманітарним конвоєм з нашого району. Зі своїх гонорарів завжди жертвуємо на армію. Раніше рахували ці суми, а потім збилися з ліку. Ми багато співпрацюємо із волонтерами з організації “Заставна” з Чернівецької області. Вони готують домашню їжу в печах: голубці, ковбаси, котлети і те все везуть хлопцям. Так ми вже два благодійні концерти провели, по 70 тисяч збирали щоразу, і на ті гроші купували продукти. Брали участь у харківському благодійному концерті, де виступали ще Іван Ганзера, Олександр Кварта і гурт “Тріода”. Тоді зібрали 275 тисяч і передали їх харківському військовому госпіталю. З третього травня на Львівщині разом із добровольчим батальйоном ОУН знову матимемо благодійні концерти.

— Ваші виступи допомагають не тільки на війні, а й тут людям виживати?

—    Якось на базарі бабуся зупиняє й починає плакати, руку цілує. Так мені незручно, а вона шепче: “Так файно співаєте, що я своїх болячок не чую, як вас слухаю”. Я дуже тішуся, що наші виступи додають оптимізму людям, я допомагаю їм знімати стреси, виводити з депресії. Спочатку не вірила в таке, а тепер бачу — дійсно так і є. Нічого в цьому світі просто так не відбувається. Якщо ми вийшли на велику сцену, отже, прийшла така пора, і такий як ми колектив потрібен людям. Повірте, вони скрізь однакові — я об’їздила вже всю Україну і всіх їх бачила й чула. Усі люди хочуть одного: щастя, впевненості в завтрашньому дні. І вони хочуть знати, що хтось їх любить, поважає як громадян. І коли наші люди відчують, що вони потрібні і для них хтось хоч малесеньке щось хороше зробить, то вони здатні за це на великі вчинки.