У місцевому  виші вже стало традицією організовувати для викладачів, студентів та співробітників перегляд документальних та художніх кінофільмів різноманітної тематики. 23 березня було показано документальний фільм «Бранці», яку зняв кінорежисер Володимир Тихий. Перед переглядом відбулося моє знайомство із паном Володимиром. Він розповів, що навчався у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, й досі пам’ятає свою дипломну роботу — фільм «Русалонька», де переплелися романтика, гумор та драма. Згодом працював на каналі «1+1» із такими відомими ведучими як Ольга Герасим’юк,  Юрій Макаров та ін. Пік  телекар’єри Володимира припав на 1998-2000 роки, коли співпрацював із Андрієм Данилком (відомий більше як Вєрка Сердючка). Пізніше режисер працював над виробництвом серіалів. Із початком подій Євромайдану, опинившись в епіцентрі драматичних подій, організував кінооб’єднання «Вавилон-13».

— Як відбувалися зйомки фільму?

— Півтора року потратили на те, щоб зняти кінофільм. Головний герой студент Саша Клочко під час подій 20 лютого взяв у полон солдата внутрішніх військ. Через кілька місяців юнак захотів зустрітися зі своїм бранцем, щоб поспілкуватися і дізнатися як склалася його подальша доля. Під час пошуків колишнього полоненого випадково познайомився із чоловіком, який відігравав певну роль у подіях, що відбувалися на Майдані. Це Іван Бубенчик — військовий розвідник. Саме він пояснив, чому кілька сотень військових, які мали йти у наступ, раптом почали відступати…

— Яке враження справив фільм на тих глядачів, які побачили його вперше?

— У столичному кінотеатрі «Жовтень» відбувся перший перегляд документального фільму. Були запрошені юристи, правозахисники, урядовці — люди, які вміють думати й робити висновки. Після перегляду відбулася дискусія, яку майстерно провів телеведучий Андрій Куликов. Для себе зробив висновок — для людей важко сприйняти реальність такою, якою вона є насправді. Приміром, коли демонстрували «Бранці» у Львові, то більшість глядачів стрічку не зрозуміли. Вони вважали, що фільм не на часі, не готові були сприймати відзнятий матеріал в тому аспекті, який було показано. Згодом фільм успішно демонструвався у Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Києві та інших містах.

— Університетська аудиторія є бажаною?

— Так, вперше запросили із показом кінострічки до вашого університету. Дуже приємно, що його побачить молодь. Хтось повинен доносити до їх свідомості правду, бо саме молодь буде будувати майбутню державу. До речі, мій візит до вашого вищого навчального закладу не є першим. Минулого року навесні в Переяслав-Хмельницькому університеті мене нагороджували премією «Глодоський скарб» за вклад в українське кіномистецтво. Пам’ятаю, як тоді мене вразило приміщення вишу, його інтер’єр, мальовнича природа та архітектура невеличкого містечка. Сьогодні відвідав аудиторії, кілька відділів, поспілкувався із працівниками й дійшов висновку, що Переяслав-Хмельницький університет досить солідний вищий навчальний заклад.

Кілька годин потому Володимир Тихий відповідав на запитання публіки, а глядачі, в свою чергу, ділилися враженнями після перегляду документальної стрічки:

Світлана Шевченко, заступник голови райдержадміністрації:

— Сльози пробирали під час перегляду… Згадала пережите на Майдані, й досі перед очима стоять мої друзі та знайомі, які допомагали боронити нашу незалежність. Вважаю, що фільм мають переглянути й інші жителі міста. Дуже добре, що університет запрошує режисерів у свої стіни. Можна зробити висновок, що патріотичне виховання в закладі знаходиться на належному рівні.

Леонід Новохатько, житель міста:

— Спеціально прийшов, залишивши усі свої справи, щоб переглянути кінострічку. Мені й досі цікаві ті речі, які відбувалися на Майдані. Чому беркутівці почали відступати? Так і не знайшов відповіді на це запитання! Найбільше сподобався розвідник зі Львова, який говорив правдиві речі, які до цього часу не озвучені в документальних стрічках.

Олександр та Любов, жителі міста:

— Фільм дуже сподобався, радимо й іншим переяславцям його переглянути. Важко сприймається те, про що говорять головні герої, але правда завжди гірка. І досі знаходимося під враженнями від перегляду.

Василь Гречко, тренер з боксу:

— Мене фільм спонукає переглянути й інші стрічки про Майдан. Цей фільм хочу переглянути ще раз, щоб глибше його сприйняти та переосмислити. Режисер досяг своєї мети — показав події на Майдані у філософському та психологічному аспектах.

Азубіке Чіджоку, студент факультету фізичного виховання:

— Фільм сподобався, режисер відзняв фільм, який зовсім не схожий на інші фільми про Майдан — у цьому його неординарність. Раджу всім своїм одноліткам переглянути стрічку, завдяки якій у них з’явиться інше бачення подій під час Революції Гідності.

Від себе можу додати, що на пальцях можна перерахувати фільми, які так глибоко мене зачепили, як «Бранці». Режисер зумів відзняти думки двох сторін героїв та антигероїв, показав нове бачення лютневих подій, використовуючи жанр розслідування. Вирішила ще раз переглянути, щоб «переварити» усі тонкощі недоказаного, недоосмисленого, бо подібні стрічки саме й цінні тим, що головна думка не лежить на поверхні.