Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова,

ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця,

в яку народ складає і своє давнє життя,

і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

                                       Панас Мирний

Щорічно дев’ятого листопада культурна, освітянська і наукова громадськість України відзначає День української мови та писемності. За православним календарем – це день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця – послідовника творців слов’янської писемності  Кирила і Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-Літописця і починається писемна українська мова.

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її.

Українська мова – це барвиста, запашна, нев’януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку з давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м’ятою.

Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна та співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п’янкий запах рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова – це характер народу, його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав’язь.

Кожна освічена людина повинна досконало знати свою історію і витоки писемності свого народу, адже тільки завдяки писемному слову сучасна людина має можливість доторкнутися до надбань минулого.