18 травня в актовій залі Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди вже всіма вподобаний студентський театр «BROADWAY» порадував своїх шанувальників новою трагікомедією на 3 дії — «Зачаровані потвори». Автором п’єси є український  драматург Сергій Щученко.

П’єса наповнена надзвичайно глибоким філософським змістом. Пряма життєва позиція, інтригуючий сюжет — ось, що найбільше зачарувало та привабило глядачів у цьому витворі мистецтва.

Але все це було б не таким яскравим, якби не майстерна гра молодих акторів — Едуарда Ганича, Володимира Колодія, Алли Ромаскевич, Катерини Пінчук, Сергія Редьки, Світлани Ткалич, Владислава Ляшка, Вадима Мельника, Софії Лихацької, Олександра Запорізького, Марії Левицької, Олександра Савицького, Миколи Митрофаненка та Вікторії Кузьмич. Кожен із героїв, зіграний цими безумовно талановитими студентами, посилав у зал неабияку енергію, незабутні емоції та особистісне переживання.

Ось що розповів один із акторів Сергій Редька, який у п’єсі зіграв Модеста:

— Ця п’єса з’явилася на нашому творчому обрії зовсім випадково. В один із вечорів, коли підбирали вистави, ми знайшли декілька цікавих назв із коротким описом. І переді мною було поставлено завдання знайти самому сценарій. Нам потрібно було обирати між двома виставами «Зачаровані потвори» та «Мій тато торшер». У нас були різні думки щодо цих двох вистав. Але, зрештою, ми обрали саме «Зачаровані потвори». Сюжет, як би не було дивно, дуже простий: три родини, три різні долі, дев’ять зовсім різних характерів. І лише одна проблема — невміння і небажання вирішувати проблеми, які постають перед героями, просто піти з життя, тобто, зробити найпростіший вибір у складній ситуації. Але не подумайте неправильно, ми не пропагандували суїцид, а, навпаки, застерігали його. Хотіли показати, що з будь-якої ситуації є вихід, лише потрібно його шукати. І, як на мене, нам вдалося донести людям істину. Зрештою, у фіналі п’єси в кожного із «самогубців» з’явився сенс життя. Як би це не звучало іронічно, але назву шоу ми не даремно обрали саме за назвою самої вистави, адже саме в ній криється основний сенс.

Події вистави розвиваються із шаленим темпом. На сцені головні герої розмірковували про любов та самотність, про свободу та залежність, про світосприйняття та непорозуміння. Дорослу експресію і реалістичність характерів акторам вдалося відтворити дуже природно, до того ж, не потрапивши в полон якоїсь набридливої історичної стереотипності й однозначності.

Вистава пролетіла на одному диханні, даруючи присутнім приємні емоції і незабутні враження. Хочеться побажати юним акторам наснаги, розвитку, здійснення творчих планів.

Браво, натхненні й талановиті зірочки! Нехай театр подарує вам не лише творчий політ, впевненість й вміння робити щасливими інших — нехай він відкриє для вас зоряний шлях реалізованих мрій!