Триліс Богда є студентом відділення післядипломної освіти Переяслав-Хмельницького університету. Минулого року він не зміг завершити навчання, оскільки був призваний до армії. У вересні 2015 року демобілізувався й відразу ж відновився на роботі — у відділі у справах сім'ї, молоді та спорту Дніпровської районної державної адміністрації в м. Києві. Продовжив навчання на відділенні післядипломної освіти й цього року у лютому отримає диплом психолога. Завідувачка відділенням післядипломної освіти Тетяна Білобровко відмітила, що його відповідь на державному іспиті була відзначена екзаменаційною комісією. Секретар зафіксував у протоколі, що Богдан Триліс змістовно й ґрунтовно, наводячи приклади із життя, відповів на відмінно із плюсом. Знання, набуті під час навчання, Богданові неодмінно знадобляться у його професійній діяльності.

Ось що він розповів при бесіді зі мною:

—   Потрапивши під третю хвилю мобілізації, був призваний у серпні 2014 року в армію. Проходив підготовку в 184 навчальному центрі м. Яворів, Львівськоїобласті,де готують артилеристів. Служив у 3-тій батальйонно-тактичній групі 80-ї аеромобільної бригади, яка знаходилася у м.Чернівці. Взимку 2015 року брав участь у боях, які проходили на ділянці фронту між містами Щастя та Станиці Луганської.Демобілізувався у вересні 2015 року. Задоволений з того, що зміг побувати у ролі захисника, а вже дуже швидко буду тримати такий омріяний документ про вищу освіту. Близько року не бачив своїх батьків, але щодня відчувавїхню підтримку. Під час телефонних розмов із мамою чув її бадьорий голос, вона не дозволяла собі розплакатися, бо не хотіла мене засмучувати, а вже при зустрічі зі мною дала волю сльозам…

—   Чого навчила армія? Важко проходила адаптація до мирного життя?

—   Армія додала розуму,крім військового ремесла навчився додатково багатьом практичним речам. Життя в іншій реальності дозволило подивитись підіншим кутом на власні переконання, відкинути хибне. В цивільному житті після демобілізації змінилося коло спілкування. Причиною цьому стало те, що почав бачити в людях те, чого раніше не помічав — почав глибше розуміти людей.Зміцнилась віра у Бога, який допоміг мені повернутися додому живим, здоровим і без ганьби.

У тих, хто на власні очі бачив війну складається зовсім інше ставлення до життя. Побувши «там», зовсім інакше оцінюєш життя «тут». Багатьом, хто відчув жахи війни потрібна професійна допомога психолога, хоча інколи здається, що із людиною усе добре. І не потрібно цього соромитися. Вважаю, що усі, хто був на війні варті вдячності й шани.

Що б побажали тим юнакам, які йдуть на службу?

1. .— Почати ще до можливого призову фізично вдосконалюватися та загартовуватися (в армії або не буде часу, або буде не до цього). І саме головне – не боятися.